РОЗКЛАД БОГОСЛУЖІНЬ НА КВІТЕНЬ
13/28 лютого – день пам’яті прп. Пафнутія, затворника Печерського.
Холодний лютневий вітер женеться за навислими над Дніпром важкими сніговими хмарами, котрі нахваляються обвалитись на голову чисельним лаврським прочанам. А їм байдуже: хрестяться, споглядаючи позолочені бані, перебирають в кишенях новенькі чотки і клопочуться, здається, тільки про одне: з яких печер розпочати свою прощу до святих, з Дальніх чи Ближніх? Їхня свята простота і безтурботність відлунює благоговійним трепетом святих київських катакомб, вона підсилюється врочистою молитвою бувалих прочан та щирим одкровенням тих, хто прибув до Києво-Печерської Лаври вперше. «Мамо, а вчителька в школі казала, що тут живуть усі святі України!» – «Так, дитино, ось послухай, що монах розповідає». До слова, лаврських монахів не так уже й часто можна зустріти в оточенні допитливих екскурсантів чи паломників, як правило, братія намагається прикластись до мощей преподобних печерських після ранньої Літургії, коли в печерах ще мало людей і є можливість не тільки пройтись підземними коридорами, підійти до кожної раки, а й зосередитись і попросити у святого – кожному на злобу дня. А монах тим часом героїчно витримує нашестя ХХІ століття в скарбницю духовних святинь і артефактів Дальніх печер, пояснюючи дітлахам та їхнім мамам: «Ось преподобний Феодор, князь Острозький, котрий упродовж життя боронив православну віру від утисків латинян та уніатів, ось преподобний Іларіон, духовний друг і сподвижник преподобного Феодосія, який вдень і вночі трудився над написанням і переписуванням книг в келії святого, а сам Феодосій у цей час співав псалми та пряв вовну, а ось преподобний Пафнутій…» «А він що зробив?» – знайомий дитячий голос дивувався з нового імені, якого не чув навіть від своєї визначної вчительки. «Він, дитя моє, плакав – за нас усіх, за весь світ…»
У «Сказаннях про житія преподобних, які спочивають у печерах преподобного Феодосія» про святого Пафнутія сказано: «Заставше законников (монахов), беспрестанно плакал, вспоминаючи себе, иже приидет час, когда душа с телом разлучатися будет, где станут Ангелы? И який декрет Христос учинит? Где мает душа достатися чи до Неба, чи до пекла? В котором плачу содержась аж до смерти, а умираючи видел хоры Ангелов, которые по его душу пришли и в Небо запровадили». Якого роду-племені був святий, чим займався до чернецтва, як жив і чим прославився серед печерської братії – про це печерські літописці або не знали, або смиренне життя преподобного Пафнутія настільки вражало й надихало його сучасників, що про родовід у святого ніхто ніколи й не питав. Молився, як і мав би молитись кожен монах, покидаючи буремний і метушливий світ, плакав і за свої гріхи, і за гріхи всього світу, які за довгі віки і тисячоліття заступили людському роду блаженне райське світло та ув’язнили його до темниці болю, хвороб і зневіри. «Але ж прийшов на землю Христос, чому ж люди не каються, чому не поспішають очиститись, освятитись і повернути собі втрачене блаженство?» – так міркував собі у печерній келії Пафнутій і просив Бога простити усіх, хто ще не навернувся до Христа, не наважився позбутись принад і солодощів цього світу, від яких буває тільки гірко…
Ось і плаче Пафнутій, як і колись, так і тепер, бо не міняються люди на білому світі, бо не торкнулася їхніх сердець радість Божественної присутності. Як і колись, жене їх по життю холодний лютневий вітер і тільки одиниці здатні подолати вбивчу силу цивілізаційної центрифуги й потягнутись усім своїм єством до святості тих, хто за них молиться і плаче.
«Мамо, а Пафнутій не молиться, тільки плаче?» – «Сльози – то і є молитва, дитя моє…» Мама повільно перехрестилася, щоб син не побачив сльозу на її щоці, і прихилилась до образу преподобного Пафнутія біля лампадки над отвором до печери. «Ось я помолюсь, то й Пафнутій засміється», – хлопчик почав ревно просити у святого за себе і за свою маму. І усміхнувся у своєму затворі Пафнутій, бо загорівся перед Богом іще один пломінчик віри, здатний просвітити столітню пітьму зневіри та байдужості, яким самотужки ніколи не збагнути силу та святість молитви.
Архімандрит Пафнутій (Мусиенко)
Читайте також
