Храмовий комплекс на Березняках, збудований на історичному місці,  включає в себе великий собор на честь св. Різдва Христового, що зараз будується. Поруч знаходиться  двопристольний мурований храм, в якому верхній престол – на честь Різдва Пресвятої Богородиці («верхній храм»), нижній престол – на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці («нижній храм»). Водночас із будівництвом собору продовжується будівництво двох окремих будівель  культурно-просвітницького центру, де будуть розміщені редакція газети «Віра і культура», просфорня, баптистерій  (приміщення для здійснення таїнства хрещення), недільна школа, дзвіниця, церковний магазин, бібліотека, медичний кабінет та їдальня для малозабезпечених та ін.

Масив Березняки є дуже цікавою місцевістю з давньою історією.  З історичної довідки можна дізнатися, що озеро Тельбін, на березі якого і розташовано нині храмовий комплекс,  з находиться тут з далекого минулого. А місцевість ця мала назву Кухмістерська слобідка. Зі сходу до неї примикав хутір Зательбін-Березняк. А береги самого Тельбіна були  рясно засаджені березами. Поселення Кухмістерська слобідка існувало на цій території з початку 18 століття (перші згадування датуються 1700 роками) і до 1786 року належало Лаврському монастирю Києво-Печерської обителі. Побудовано воно було з метою обслуговування військ, які брали участь у зведенні Старої Печерської фортеці (з 1706 року).  Тут розташовувалася житлова слобода кухарів Печерської обителі, яких по-старому іменували “кухмістерами”. Це слово прижилося в країні стараннями Петра – I, який вводив у російський побут багато чого “німецького” (німецьке слово «кухмайстер» означає кухар).

Вже з 1723 року у слобідці існувала дерев’яна церква в ім’я святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоустого. У ХІХ столітті храм було перебудовано і, очевидно перейменовано на Різдво-Богородичний. Так називає цю церкву джерело, датоване 1900 роком. Інше джерело,   датоване  1867-м роком, подає її попередню назву.  За радянської влади церкву було закрито в 1930-х роках. Припускають, що зруйнувала церкву та сама радянська влада, або  вона загинула разом с усією слобідкою у 1943 році при форсуванні Дніпра , під час  Великої Вітчизняної Війни.

В січні 1787 року сюди навідалася Катерина – ІІ, відтоді все змінилося. На території Кухмістерської слобідки було розташовано похідне містечко імператриці, яке функціонувало протягом трьох місяців. Тут було розташовано близько 14 великогабаритних карет, 170 саней з кибитками. У кожну карету впрягали десять, а в сани – шість коней. Ще 550 копитних були про запас. До берега причалили 80 великих галер, які обслуговували 5000 солдатів і матросів. Коням побудували стайні, воякам – бараки, багато кухонь і їдалень. У квітні ескорт Катерини відправився вниз по Дніпру, а наспіх збиті дерев‘яні споруди вздовж берега ще довго нагадували про приїзд цариці. Поступово Кухмістерська слобідка прийшла в запустіння, перетворившись на убоге робітниче селище.

Хоча раніше територіально Кухмістерська слобідка належала Чернігівщині, після революції, у квітні 1923 року, ВУЦВК прийняв постанову про проведення адміністративно-територіальної реформи в Українській республіці. Замість повітів та волостей з‘явилися округи та райони. Реформа торкнулася і уточнення територіальної належності тієї чи іншої місцевості. Раднарком УРСР обговорив питання про розширення території міста Києва. Відразу 20 населених пунктів приміської зони, у тому числі й ті, які належали раніше Чернігівської губернії, опинилися в межах міста Києва. Серед них – розташовані на лівому березі Дніпра Передмостова, Кухмістерська, Микільська та Воскресенська слободи, села Позняки, Стара та Нова Дарниця. Територія Києва розширилася більш, ніж удвічі.

У роки Другої світової війни Кухмістерська слобідка була майже повністю зруйнована. У 60-х роках минулого століття від цього села ще залишалося кілька вуличок з кривими хатками і кострубатими вербами.

Очевидно, назва Кухмистерська слобідка не зовсім пестила слух атеїстично налаштованих чиновників, що знали про історичний факт зв‘язку місцевості з Лаврою, і, приймаючи рішення про будівництво житлового масиву, влада використала нову назву: Березняки, яка й пішла, мабуть, від великої кількості беріз, які росли раніше на березі озера Тельбін та його окрузі.

Між 1960- 1970  роками на  місці слобідки виросли 9-ти і 16-поверхові будинки житлового масиву Березняки під авторством архітекторів Г.Н. Блінової, В. М. Гречиної, Л. М. Козлової та С. Б. Шпільта. Для здійснення будівництва територія масиву була намита на висоту 3-4 метрів – до незатоплюваних відміток.

На сьогодні Березняки – одне з найкращих та мальовничих міць Київського лівобережжя, що містить давнє озеро Тельбін, походження назви якого ще й досі не встановлено, та яке прикрашене  величним золотоверхим храмовим комплексом!

Після скасування богоборчої радянської влади ще довго мешканці масиву, що мали потребу – не  мали місця, де можна було б піднести молитву до Господа. А про колишнє існування старої церкви нічого не знали, або просто забули.  Але тепер все змінилося, і з волі Божої, та зусиль протоієрея Василія – настоятеля храму, ми в повній мірі можемо насолоджуватися парафіяльним життям, слухати православні співи,  духовно зростати та укріплятися в православній вірі.

Перші  богослужіння проводились в приміщенні актового  залу ЖЕКу -1402  з грудня 1996 року, де й знаходився тоді тимчасово храм.

28 березня 1998 року на місці будівництва майбутнього храмового комплексу відбулося освячення та закладання першого каменя. І вже 28 березня 1998 року було розпочато будівництво 2-поверхового храму з двома престолами на честь Різдва та Благовіщення Пресвятої Богородиці. Освячення храму архієрейським чином було здійснено 23 січня 2000 року.

30 грудня 2006 року, з нагоди десятої річниці  започаткування парафії,  відбулося підняття куполу та дзвонів на дзвіницю, а також митрополитом Київським і всієї України Предстоятелем Української Православної Церкви  Блаженнішим  Володимиром було  освячено каплицю – джерело і місце під будівництво майбутнього собору.

В жовтні 2011 року в одному з приміщень культурно-просвітницького центру відкрилась недільна школа для дітей віком від 6 до 12 років. На сьогодні в ній навчаються близько 70 дітей.

13 грудня 2011 року, в день пам’яті Андрія Первозванного, відбулася ще одна значна подія, приурочена до 15-річчя з дня звершення першої Божественої літургії на Березняках   –  з благословення Його Блаженства, митрополита Київського і всієї України Блаженнішого Володимира, вікарієм Київської Митрополії єпископом Макарівським Іларієм у співслужінні протоієрея Віталія Косовського, протоієрея Всеволода Рибчинського, настоятеля храму протоієрея Василія Біляка та священнослужителів міста Києва, було здійснено освячення Хрестів, їх піднімання та встановлення на куполи собору на честь Різдва Христового.

На другому поверсі  приміщення культурно-просвітницького центру 25  листопада 2012 року було обладнано й  освячено просфорню, де відтепер будуть випікатися просфори для храму.

Попереду на прихожан нашого храму чекають ще дуже багато цікавих подій!