РОЗКЛАД БОГОСЛУЖІНЬ НА КВІТЕНЬ
«Простіть їх і моліться за них!» — з таким благословенням свого пастиря протоієрея Ростислава Сапожника громада селища Угринів на Волині, в якої відібрали храм, твердо стоїть у вірі і несе свій хрест.
Порожня церква
Недільного ранку в Угринові на півсела чути, як читають Часи у Хрестовоздвиженському храмі.
Динаміки на старій дзвіниці спрямовані у бік будинку, що неподалік на цій самій вулиці — у ньому мешкає родина отця Ростислава. У храмі він вірою і правдою прослужив понад 15 років. І якби мав якісь проблеми на парафії з людьми, то і не служив би стільки, і зараз би не мав парафіян, які ходять до нього в дім на молитву.
Найдивовижнішим відкриттям недільного ранку 12 червня стала… майже порожня угринівська церква.
Здавалося б, коли з таким боєм і завзяттям «відвоювали» храм, то принаймні в неділю тут повинні «стіни тріщати від людей». А на лавках сиділи декілька жіночок і дідусь, ще хтось був у бокових притворах, та потім підійшло з 5 молодших жіночок. Ну і церковний причт: хористи, касир, один паламар біля священика… Не додалося людей і на кінець служби.
12 червня Православна Церква вшановує пам’ять отців Першого Вселенського Собору. Він знаменний для нас тим, що святі отці зберегли на ньому нащадкам чистоту християнського віровчення, затвердили Символ віри, прийняли канони церковного життя… І це особливий день для парафіян Української Православної Церкви в Угринові, котрі зберегли свою громаду, стійко стоять у вірі і вже перестали боятися навіть можливих гонінь.
Храм — у кімнаті
За свого священика, за свою віру люди готові стояти, як-то кажуть, до кінця. І притому, що в селі «погоду робить» головний працедавець, і існує реальна загроза втратити роботу, на богослужіння в дім отця Ростислава все одно прийшло вдвічі більше парафіян, ніж стояло в захопленому храмі! А ще ж вірні УПЦ з Угринова їздять у луцькі храми та в церкви сусідніх сіл.
Якби парафіяни мали окреме приміщення для звершення богослужінь, приходило б, звісно, значно більше людей. Але придбати хату, щоб облаштувати її під храм, місцева влада не дає. Як і не виділяє земельної ділянки під будівництво. Тож родина отця Ростислава віддала під Богослужіння найбільшу кімнату в своєму дому.
Рік тому тут вражала свята простота: столик, кілька ікон, примітивні підсвічники…
Практично нічого з церковного начиння при захопленні храму священик не зміг узяти. А нині домова церква парафії УПЦ в Угринові просто вражає. Дві ікони (Богородиці та Спасителя) у розкішних кіотах, такий само престол, нові хоругви, аналойчик для виносної ікони і навіть невелика етажерка під букети живих квітів. І майже 30 нових святих образів на стінах!
Усі ці речі — пожертви і парафіян і віруючих з усієї України, які слали сюди ці дари, не називаючи навіть своїх імен.
Люди вірять: скрута тимчасова
Недільну Літургію 12 червня в цій домашній церквиці очолив голова єпархіального інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Валентин Марчук.
Він передав у дар парафії часточку мощей преподобних Звіринецьких отців, котрі так само є прикладом стояння у вірі. Ця часточка буде духовною втіхою для віруючих людей, а молитви преподобних доноситимуть до Бога надії і сподівання угринівської громади.
Отець Ростислав Сапожник подякував отцю Валентину Марчуку та диякону Тарасу Футруку за спільну молитву. Він каже, що, як і ми, люди, тимчасові на цьому світі, так і скрута, котра спіткала громаду УПЦ Угринова, також тимчасова, бо милість Божа є безмежною, все у Його волі, і навіть за випробування, які несе громада, люди смиренно дякують Богу.
Вже після богослужіння одна з парафіянок розказала, що до Бога вона прийшла у досить зрілому віці. У 50 — тільки перша сповідь і перше причастя. Вона знає, як то — коли все життя через богоборчу владу, боязнь втратити роботу через відвідини церкви ти відлучений від Бога. І тепер каже, що ніщо її не зрушить у вірі, вона не відступиться. Ось такі парафіяни залишилися вірними своєму священику, своїй Церкві…
Священик зробив вибір — йти за Христом і оберігати «мале стадо»
Родина ж отця Ростислава мала вибір після захоплення храму. По-перше, справді змінити конфесію, але на це отець Ростислав ще багато років тому відповів, що віра — то не політична партія, її не змінюють.
По-друге, могли просто виїхати з села на іншу парафію. Але не змогли покинути людей. Тому й залишилися на випробування разом із ними. Родина священика несе особливий хрест: їх оббріхують, відбирають у них дім, підкидають образливі записки і просто погрожують, навіть курей майже всіх потруїли за одну ніч…
Промовисті слова апостола Павла до старійшин в Ефесі читали саме цієї неділі: «Бо увійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть. Із вас самих навіть мужі повстануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою».
Століття минули, а слова сказані як про сьогодні. Та мале угринівське «стадо» знає, що не треба боятися і вовків, які овечками прикидаються, бо з тими, хто стійкий у вірі, перебуває Сам Бог.
***
Під час недільної служби парафіяни отця Ростислава, як і кожного богослужіння, молилися за тих зранених земляків, які постраждали під час неоголошеної війни на Сході України. За тих, які служать. Аби здоровими і живими поверталися додому. За те, аби Господь напоумив ворогів, які роздирають Україну, і за те, аби зберіг Українську державу.
«Боже великий, єдиний, нам Україну храни!» — цією піснею-молитвою традиційно закінчується Богослужіння в Угринові, котре отець Ростислав і колись у храмі, і нині в домовій церкві звершує українською мовою.
За матеріалами сайту http://orthodoxy.org.ua/
Читайте також
