ЩО ОЗНАЧАЄ «ПРИСВЯТИТИ ДИТИНУ БОГУ»?

Праведні Іоаким та Анна були бездітні і до глибокої старості марно молилися, просячи у Господа собі дитину. Коли літній Іоаким подався у пустелю і провів там 40 днів у молитві та пості, явився йому Ангел Господній і сказав: “Бог милостиво прийняв твої молитви. Дружина твоя Анна зачне і народить дочку, за яку весь світ буде радіти”.

Праведній Анні за молитвами також з’явився Ангел Господній і сказав: “Твоя молитва почута Богом, і ти зачнеш і народиш дочку благословенну, вищу за всіх земних дочок. Заради Неї благословляться всі роди земні. Назви Її Марія.”

Почувши ці радісні слова, праведна Анна вклонилася Ангелові і сказала: “Живий Господь Бог мій! Якщо у мене дійсно народиться дитя, то я віддам його Господові на служіння. Хай воно служить Йому, вихваляючи Його ім’я на все життя!”

Про старозавітні традиції посвячення дитини Богу і сучасне церковне виховання дітей – протоієрей Володимир Пучков, головний редактор газети “Православна Вінниччина”:

– У посвяті Богові маленької Марії можна провести паралель з історією про пророка Самуїла. Він так само, як Богородиця, був дитиною бездітної матері, яка також просила Бога про дарування дитяти і також обіцяла присвятити його Богу. Вона привела Самуїла у Силом, де він був вихований і з часом став пророком .

Марію теж привели до храму – нічого екстраординарного в цьому не було. При храмі виховувалися діти, одночасно вивчаючи Писання і отримуючи навики, необхідні у звичайному житті. Різниця в тому, що Самуїл був відданий на довічне служіння Господу. А Діва Марія могла знаходитись при храмі до того часу, поки не треба було виходити заміж – років до 13-14. Обітниця присвятити дівчинку Богові означала обіцянку виховати її в атмосфері святості Божого дому.

– Тобто праведні Іоаким і Анна не підозрювали про майбутнє своєї дочки?

– Про зачаття і народження Христа – звичайно, ні. Вони могли бачити розсуд Божий в тому, що дитина у них з’явилася в старості, коли вони вже не були здатні зачати. Такі випадки були відомі зі Старого Заповіту – наприклад, патріарх Авраам і його дружина Сарра, які народили на схилі років Ісаака. У цьому завжди бачилося особливе відвідування Боже, але це не означає, що його сенс і мета були до кінця відкриті людині.

У святого подружжя Захарії і Єлизавети теж народилась в старості дитина – Іоанн Предтеча. Відомо, що Захарія пророкував про майбутнє сина: “Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед Господом, щоб дорогу Йому приготувати” (Лк 1:76). Але він говорив про те, що відкрив йому Дух Божий, а не про те, що сам міг знати наперед.

Сенс Таїнства хрещення для багатьох залишається незрозумілим

– В нашому сучасному світі є поняття “присвятити дитину Богу”?

– І так, і ні. Так, тому що Таїнство хрещення – це і є посвячення Богу. Ні, тому що певної обітниці, що передбачає особливе посвячення Богу, у нас немає. Ми прекрасно розуміємо, що дитина – це дитина, і створювати якісь спеціальні умови виховання в наш час не має сенсу. Дитячих монастирів, як відомо, не буває.

У хрещенні головне – зміна, яку виробляє Господь в душі людини. З неї видирається те насіння зла, з яким людина приходить у світ. Позбавляє людину від гріховного пошкодження душі, що ми успадковуємо від прабатьків, яке називається “первородний гріх”.

– Проте багато людей не усвідомлюють, що означає хрещення

– Дуже багато. Більшості це просто нецікаво. На жаль, ми самі не дуже до цього стимулюємо. Адже всім відомо: раз прийшов – значить хрестять. Знаєш не знаєш, цікавишся не цікавишся, а в хрещенні все одно не відмовлять. Не раз вже помічалося, що у нас дивним чином відкритий доступ до хрещення для чужих, і максимально ускладнений доступ до причастя для своїх.

– Що ж треба розуміти батькам, які збираються хрестити дитину?

– По-перше, що таке хрещення, який його сенс, для чого воно потрібно і що воно дає. А, по-друге, – до чого воно зобов’язує. І позбавлятися від розхожих забобонів, які є й у церковних людей також. Запитуєш, навіщо потрібно хрестити дитину, і відповідають: “Щоб Господь дав Ангела Хоронителя”, наприклад. Ангел Хоронитель – це прекрасно. Але це не мета хрещення. Або починають вимовляти пишномовні загальні фрази: долучити дитину до Бога, до Церкви. Але це все теорія, зміст якої людина сама не дуже розуміє. А сенс хрещення простий, і його треба розуміти і знати. Однак проблема в тому, що батьки не знають і знати не хочуть.

І якщо у нас не розуміють цього навіть серед православних, що можна вимагати від тих, хто приходить з миру?! У цьому сенсі дуже корисна ініціатива нашого владики, митрополита Симеона, що у нас в єпархії з’явилися обов’язкові оповісні бесіди. Людям потрібно роз’яснювати сенс Таїнства хрещення, проблема в тому, що це не завжди готові чути, і не завжди батькам це потрібно. Не заради цього вони приходять дитину хрестити.

Посвячення Богу – це дія

– А життя дитини в храмі, його дорослішання, недільні школи тощо – є це, в якійсь мірі, посвятою Богові?

– Дивлячись на те, як сьогодні діти дорослішають в храмі, можу сказати, що це не посвята дитини Богу, а спроба кудись приткнути своє чадо, поки батьки на службі. А з іншого боку, це – дуже невдала, незграбна спроба воцерковлення, яка з тріском провалюється, як тільки дитина дорослішає. Дітей тягають на служби, а служби для них довгі і малозрозумілі. Не кожному дорослому легко вистояти службу цілком, а тут – діти. Інші починають дітей третирувати, намагаючись змусити їх постити перед причастям, вчать причащатися натощак буквально з року, правило до Причастя змушують прочитувати зовсім маленьких дітей. Ці невмілі спроби воцерковити дитину, як правило, приносять прямо протилежний результат. І ніяке це не присвячення Богу!

Звичайно, діти в храмі – це прекрасно. І недільні школи – це чудово. Просто важливо, щоб все це робилося з розумом. Адже сенс у тому, щоб познайомити дитину з Богом, навчити маленьку людину з Богом спілкуватися. Навчити дитину розуміти і усвідомлювати, що Господь поруч, близько, бачить, чує і знає кожне твоє діло і слово, і кожну твою думку. І до Нього завжди можна звернутися – Він не десь далеко. І Він не страшний, і Він не покарає тебе за всякий гріх, Він завжди готовий почути і допомогти. І якщо ось таке ставлення до Бога сформувати у дитини, то можна сказати, що це дійсно буде нормальне, повноцінне церковне виховання.

Відповідно, на службу треба приводити до самого Причастя або за кілька хвилин до моменту причастя. Якщо вчити постити, то дуже помалу й поступово. Якщо привчати до підготовки до причастя, то пам’ятати, що частота причащання безсумнівно важливіше, ніж тривалість підготовки. Долучати дитину до Бога, а не до обряду – у такого виховання безсумнівно буде результат.

Присвячення Богу – це нормальне виховання у сім’ї та в Церкві. Розумне, без спроб відібрати у дитини дитинство, без намірів зробити з неї дорослу у три роки, перетворити її свідомо у церковну людину, коли вона тільки-тільки до школи пішла.

А пишномовність і пафосні вирази про присвячення Богу взагалі не потрібні. Присвячення Богу – це дія, виявляється воно в дії. Людина – це її вчинки. Слова, наміри, бажання нічого не варті, якщо не виражаються у справі. Вони і повинні виражатися у справі – спокійно, тихо, без жодного надриву. Це і буде посвячення Богу. А коли про посвяту Богові багато говорять, як правило, за цими словами нічого не стоїть.