30 ЧЕРВНЯ — ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ МУЧЕНИКІВ МАНУЇЛА, САВЕЛА ТА ІСМАЇЛА
Хіба можна ще в молоді роки досягти святості? Однак те, що в Бога нічого неможливого немає, свідчить приклад святої XVI ст., яка увійшла в історію православ’я як праведна князівна Іуліанія Ольшанська.
Чому може навчити ця шістнадцятирічна дівчина? Не черниця-подвижниця, не мучениця Христа ради, ані поту молитовного, ані крові сповідницької… А лежить в труні, мов жива, – хіба ж збагнути Промисел Божий?
Напевно, такі думки бентежили душу не одного лише Лаврського архімандрита… Петро Могила – а це був саме він – добре знав історію цієї дивовижної знахідки.
Спляча Красуня, яку знайшов архімадрит
Одного дня, на початку буремного XVIІ століття, за часів архімандрита Єлисея Плетенецького, готуючи могилу для однієї монастирської благодійниці поблизу Успенського Собору, братія натрапила на старий гроб. У ньому лежала молода вродлива небіжчиця, одягнена у білу вінчальну сукню – наче лише вчора заснула. Дивовижний стан її нетлінного тіла вразив тоді усіх – навіть лаврських ченців, які за своє життя бачили багато мощей. Знайшли і табличку, за якою зрозуміли, що то була князівна Іуліанія зі славетного роду Ольшанських – тих самих, які в XVI столітті правили в Києві та боронили землю руську від татар.
Дійсно, історія роду Іуліанії свідчила на користь небіжчиці – шляхтич Могила відчував це, як ніхто інший. Хіба ж не знав він про подвиги її батька, Юрія, який був щедрим жертвувателем Лаври, а у 1503 році славно потрощив татарські загони, які черговий раз здійснювали набіги на Волинь? Знав він і про брата Іуліані (князя Іоанна Домбровицького), який у 1530 р. також розбив татар, а в 1542 р. став воєводою Київським.
Знав Петро Могила і про початки цього славетного роду – чув тужливу та повчальну історію про князя Олександра Домбровицького, який, замість того, щоб «іспити шоломом Дону», як герой поліг разом із Мстиславом Київським на річці Калці у 1224 р., стримуючи перший натиск монголів на Русь.
Зрозуміло, що так просто біля Успенського Собору не ховають, але якщо дівчина – дійсно з Ольшанських-Домбровицьких (як про це донесла срібна табличка), тоді усе закономірно – вони і храми зводили, і на Лавру великі кошти давали, і навіть до знаменитого Пересопницького Євангелія причетні. Але…
Одне не давало спокою Лаврському священноархімандритові: свідоцтва роду Ольшанських були єдиною розповіддю про юну князівну. І хоча особистості її родичів проливали певне світло і на її постать, про життя самої Іуліанії нічого відомо не було… Точніше – майже нічого. Крім того, що зберегла вона дівочу чистоту і померла 16-річною. А потім, майже через сто років після смерті була знайдена повністю нетлінною, наче казкова Спляча Красуня…
Таємницю життя святої розвіяв сон
Чи достатньо цього для оголошення святості? Це питання задавав собі тоді не лише Петро Могила. Тому й не наважувався остаточно вирішити: чи визнавати мощі святими, чи ні. Хоч тіло князівни й було перенесено до Великої Успенської Церкви, проте ставився до цього настоятель обителі досить скептично… Якщо немає житія – хіба може бути шанування?
Звісно, ще одним доказом на користь святості Іуліанії став дивний випадок, що трапився у 1617 р. Тоді про це гомонів не лише Київ.
Прийшов якось до мощей лукавий чоловік та попросив відкрити труну – начебто для поклоніння. А сам крадькома взяв та й поцупив з руки дівчини дорогоцінного персня. А потім, вже виходячи з храму, як закричав страшенно, охопивши голову руками, – та й впав біля дверей мертвий. Одні казали, що то Бог його за князівну покарав, а інші – за те що був він, як з’ясувалося, затятий єретик, що ані в Трійцю не вірив, ані Матір Божу та святих не шанував…
Однак сумніви майбутнього Київського митрополита були невдовзі вирішені. Одного вечора, звершивши чернечу молитву, він ліг відпочити від напруженої денної праці. Ось тоді й відбулась їхня зустріч: з’явившись у сонному видінні, Іуліанія докорила Петру Могилі за маловір’я та за те, що він, відродивши шанування багатьох вітчизняних святинь, не шанує її мощі.
Негайно після цього за розпорядженням майбутнього святителя було споруджено нову дорогоцінну раку та коштовний одяг для мощей князівни, а до святині потягнувся величезний потік богомольців.
На ковчезі з мощами залишились натхнені слова Лаврського архімандрита, якому судилося й самому згодом увійти до сонму обраних угодників Божих: «За волею Творця Неба й землі, живе в усі літа Іуліанія, помічниця та велика в Небі заступниця… Райські оселі собою прикрашаєш, Іуліаніє, наче квітка прекрасна…»
Страшна пожежа 1718 р. зруйнувала багато святинь. Постраждали тоді й мощі Іуліанії. Проте вогонь, хоча й пошкодив нетлінне тіло, виявився нездатний знищити ту духовну чистоту, за яку святу князівну шанують і по сьогодні, просячи в неї молитов про щасливе заміжжя, про мир і злагоду в родинному житті, а найголовніше – про зцілення духовне, яке одне здатне подарувати нам справжню втіху.
Читайте також
