РОЗКЛАД БОГОСЛУЖІНЬ НА КВІТЕНЬ
Дивен Бог у святих своїх. Читайте про великі приклади самопожертви заради Віри та Церкви Христової.
Священномученик Василій, єпископ Амасійський, жив на початку IV століття в Понтійському місті Амасії.
У той час Східною частиною Римської імперії правив Ликіній, який підписав “Указ про віротерпимість” 313 року, що дозволяв вільне сповідання християнства.
Насправді ж, імператор у душі ненавидів християн і продовжував їх переслідувати.
Ликіній зажадав від правителя Амасії вислати до нього святителя Василія. За ним послідували два диякони, Парфеній і Фестим, які оселилися недалеко від в’язниці, в яку посадили святителя Василія.
Благочестивий християнин Елпидифор підкупив тюремників і кожну ніч разом з Парфенієм і Фестимом відвідував святителя.
Напередодні дня суду святитель зазвичай співав псалми і слова 138 псалма «якщо вселюся в останніх моря і там рука Твоя наставить мене і утримає мене десниця Твоя” – тричі проспівав зі сльозами. Диякони засумнівалися, чи не злякався святитель майбутніх мук, але він заспокоїв їх.
На суді святитель Василій рішуче відкинув пропозицію імператора стати верховним жерцем і був засуджений до смерті. Елпидифор грошима задобрив воїнів, і вони дозволили святителю помолитися і поговорити з друзями перед стратою. Після цього святитель сказав катові: “Друже, роби, що тобі наказано”, – і спокійно встав під удар меча.
Коли мученик був обезголовлений, Елпидифор намагався викупити у воїнів його останки. Але воїни побоювалися імператора і кинули тіло і голову святителя в море.
Після цього Елпидифору тричі уві сні з’явився ангел Божий зі словами: “Єпископ Василій у Синопі і чекає на вас”.
Елпидифор і диякони відпливли в Синоп і там попросили рибалок закинути мережі.
Коли закинули мережи “на щастя” дияконів Фестима і Парфенія, нічого не зловили.
Тоді Елпидифор оголосив, що він просить закинути мережу в Ім’я Бога, Якому він поклоняється. На цей раз мережа винесла тіло святителя Василія. Голова приросла до нього, і тільки шрам на шиї вказував на слід меча.
Мощі святителя Василія були перевезені в Амасію і покладені в храмі, збудованому ним.
Тропар
И нравом причастник, и престолом наместник апостолом быв, деяние обрел еси, Богодухновенне, в видения восход, сего ради слово истины исправляя, веры ради пострадал если даже до крове, священномучениче Василие, моли Христа Бога спастися душам нашим.
Святитель Стефан, єпископ Великопермський, народився близько 1346 року у Великому Устюзі. Його батько Симеон служив причетником соборної церкви. Про матір святого відомий переказ, згідно з яким її, трирічну дівчинку, одного разу зустрів на церковній паперті святий старець Прокопій Устюжський. Вклонившись їй до землі, він сказав: «Ось іде мати Стефана, єпископа Пермського, який буде великим між слугами Божими».
У дитячі роки святий Стефан був навчений молитві і послуху. Відданий у «навчання книжкове», він дивував своїми здібностями. Вільний від занять час хлопчик любив присвячувати читанню Святого Письма. Через рік він став читцем у соборній церкві.
Як і багато інших північних російських міст, Великий Устюг був у той час багатим торговим містом. Навколо нього в густих лісах були розташовані поселення, в яких жили язичницькі племена зирян або західних перм’яків.
Спілкуючись із зирянами, юний Стефан досконало вивчив їхню мову. До цього часу юнак остаточно вирішив залишити мирське життя і присвятити себе служінню Богові.
Батьки зі сльозами радості відпустили сина. З благословення Ростовського єпископа Парфенія, у монастирі в ім’я святителя Григорія Богослова у 1365 році був здійснений чернечий постриг молодого послушника з нареченням імені Стефан.
З ретельністю заглибився інок у вивчення Священного Писання. Часті розмови з ким-небудь з духовно досвідчених, навчених книжкової мудрості ченців, заняття грецькою мовою, яку він невдовзі досить добре засвоїв, допомогли святому Стефану в його духовному зростанні і богословській освіті.
У монастирі святий Стефан написав кілька творів, які свідчили про любов до роздумів про божественне та глибокі знання автора.
Прагнення просвітити світлом Христової істини язичників-зирян, яке з дитинства жило в його серці, надихнуло святого Стефана на особливий подвиг. Він створив для зирян писемність, якої вони не мали, в якості алфавіту, використовуючи зирянські знаки на деревах, за допомогою яких мисливці вели свою торгівлю. За допомогою створеної абетки, яка складалася з 24 букв, святий Стефан переклав на зирянську мову богослужбові книги і частково Святе Письмо.
До кінця свого десятирічного перебування в монастирі, відчуваючи себе вже досить підготовленим до справи Євангельської проповіді, святий Стефан вирушив до Москви за благословенням.
Управителем митрополії був тоді архімандрит Симонова монастиря Михаїл (Митяй). Зрозумівши важливість задуманої молодим ієродияконом просвітницької справи, він виклопотав у великого князя охоронні грамоти для святого Стефана і направив його до єпископа Коломенського Герасима. Після довгих бесід зі Стефаном Преосвященний Герасим висвятив його в сан ієромонаха і благословив на місіонерське служіння. З антиминсами, святим миром, частками святих мощей, а також необхідним для богослужіння церковним начинням, святий Стефан відправився на батьківщину, щоб попрощатися з батьками.
Восени 1379 року святий Стефан відправився в Пермську землю.
Особливим впливом у зирян користувалися жерці або волхви, які тримали в страсі і підпорядкуванні народ. Смерть чекала кожного, хто наважився б торкнутися їхніх язичницьких вірувань.
Пирас, нині місто Котлас, став першим населеним пунктом, в якому святий Стефан почав свою проповідь. Жителі його частіше бували в Устюзі і спілкувалися з росіянами. Коли вони почули, що проповідник чудово говорить на рідній мові, то надали йому гостинність.
Спочатку місіонерство святого Стефана не мало успіху. Жителі селища всіляко намагалися перешкодити святому Стефану, а одного разу, за намовою волхвів, зробили навіть спробу спалити його.
Підкорені його особистістю, переконливістю і простотою доводів на користь нової віри, майже всі жителі Пираса, крім кількох найбільш наполегливих язичників, прийняли святе Хрещення.
Святий Стефан вибрав собі з новохрещених зирян декількох супутників і вирушив з ними далі вгору за течією Вичегди. У кожному з міст, де зупинявся і проповідував святий Стефан, він приводив язичників до віри Христової. За короткий час святий Стефан хрестив мешканців селищ від Пираса до Усть-Гама і всюди ставив хрести і каплиці, як найбільш зрозумілі для новонавернених символи.
В Усть-Гамі, великому зирянському селищі, де знаходилася головна кумирниця з особливо шанованими ідолами і де переважно жили жерці, святий Стефан зазнав найбільшої небезпеки. Налякані успіхами його проповіді жерці розбудили в народі ворожнечу до святого. Як тільки святий Стефан з’явився в селищі, назустріч йому кинувся розлючений натовп. Але лагідне обличчя і дружелюбна мова на їхній рідній мові обеззброїли нападників, і вони мимоволі стали слухати, що говорив їм прибулець.
Вважаючи, що найкращим доказом безсилля язичницьких богів буде знищення ідолів і кумирниць, він підпалив кумирню, де стояла так звана «Золота баба».
Коли жителі Усть-Гами із сокирами і кілками кинулися на святого Стефана, він, піднявши руки до неба, зі сльозами молився про прозріння язичників. Ніхто із зирян не зважився напасти на нього.
Вирішальним моментом його місіонерської діяльності стало зіткнення з Памою, головним зирянським жерцем. Намагаючись похитнути у своїх підопічних повагу до святого Стефана, Пама запропонував йому пройти крізь вогонь і тим довести на ділі існування проповідуваного ним Бога.
Коли ж смиренний чернець, помолившись, зважився піддати себе жорстокому випробуванню і запропонував Памі піти за ним, то Пама проявив малодушність і в страсі відступив. Після цього почалося звернення численних зирян до Христа: річки Вимь і Вичегда щодня ставали купіллю для багатьох хрещених.
Неоціненні заслуги святого Стефана в будівництві Божих храмів на Пермській землі.
У всіх побудованих ним храмах богослужіння відбувалося зирянською мовою. Святий Стефан вчив хрещених створеній ним грамоті, з допомогою якої вони читали Євангеліє, Псалтир, Часослов та інші перекладені на зирянську мову книги. При храмі Благовіщення було засновано училище, де займалися майбутні пастирі — зиряни.
По закінченні чотирьох років місіонерської діяльності ієромонах Стефан вирушив у Москву, щоб вирішити питання про єпископа для зирян.
Собор руських архіпастирів і великий князь Димитрій Іоаннович Донський постановили, що першим архієреєм новонаверненої Пермської землі повинен стати сам святий Стефан.
Взимку 1383 року у Володимирі-на-Клязьмі митрополитом Піменом була здійснена хіротонія в єпископа святого Стефана.
У 1386 році він здійснив поїздку в Новгород, де сприяв припиненню нападів на зирян. Через чотири роки святитель Стефан знову відправився в Москву, де одержав у великого князя Василія Димитровича пільги для Пермської землі, постраждалої від неврожаю.
Святителя Стефана пов’язувала духовна дружба з преподобним Сергієм Радонезьким.
Святитель Стефан з благоговінням ставився до Радонезького подвижника і дуже хотів побачитися з ним на шляху з Пермської землі, але не зміг виконати свого бажання із-за браку часу.
Перебуваючи в десяти кілометрах від монастиря преподобного Сергія, святитель Стефан звернувся в бік обителі і з молитвою і поклоном промовив: «Мир тобі, духовний брате!» Преподобний Сергій, який сидів разом з братією за трапезою, встав, помолився і, вклонившись у ту сторону, де проїжджав святитель, відповів: «Радуйся і ти, пастирю стада Христового, і мир Божий нехай буде з тобою!» Про цей глибокий духовний зв’язок святителя Стефана Пермського і преподобного Сергія Радонезького свідчить чинена і нині особлива повсякденна молитва до них на братській трапезі в Троїце-Сергієвій лаврі.
На початку 1396 року, за запрошенням святого митрополита Московського Кипріана, святитель Стефан знову відправився в Москву. Тут він захворів: здоров’я його було похитане 18-річними виснажливими працями і подвигами.
26 квітня 1396 року святитель Стефан мирно помер. Він був похований у кремлівській великокнязівській обителі, у соборі Спаса на Бору.
У XVI столітті Руська Православна Церква зарахувала єпископа Стефана Пермського до лику святих.
Тропар
Божественным желанием, от юнаго возраста, Стефане премудре, разжегся, ярем Христов взял еси и людей оляденевшая древле неверием сердца, Божественное семя в них сеяв, евангельски духовне породил еси. Темже преславную твою память почитающе, молим тя: моли, Егоже проповедал еси, да спасет души наша.
Читайте також
