РОЗКЛАД БОГОСЛУЖІНЬ НА КВІТЕНЬ
У цей день Православна Церква прославляє віру, яку затвердили учасники Вселенських соборів, і згадує ті єресі, які вони засудили.
IV-VIII століття – епоха, коли з різних причин в різні міста і при різних обставинах з’їжджалися єпископи всіх або дуже багатьох помісних церков, як правило, у зв’язку з виникненням якоїсь єресі, яка загрожувала єдності церкви. Більше трьохсот років християни в бурхливих суперечках йшли до розуміння того, що є Христос і Свята Трійця, і церква вшановує пам’ять святих, тому що саме вони сформулювали і затвердили богословську основу християнського віровчення.
Перший, Нікейський собор був скликаний в червні 325 року в Нікеї (нині місто Ізнік в Туреччині) при імператорі Костянтині Великому, щоб поставити крапку в суперечці Олександрійського єпископа Олександра зі священиком тієї ж церкви Арієм і його прихильниками, які стверджували, що Христос – не Бог, а лише найдосконаліша з створених Богом істот.
У Никею з’їхалися 318 єпископів, були навіть делегати від територій, що не входили до складу імперії – з Пітуніта (Піцунди), Боспорського царства (Керчі), Скіфії, Вірменії, Персії. Багато хто з учасників Собору були потім зараховані до лику святих – святитель Миколай Мирлікійський, Афанасій Великий і Спиридон Тріміфундський.
Після двох з гаком місяців суперечок вони засудили і відкинули єресь Арія і затвердили непорушну істину (догмат): Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця перед усіма віками і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не створений, і єдиносущний з Богом Отцем. А щоб всі православні християни точно знали істинне вчення віри, воно було ясно і коротко викладено в перших семи членах Символу Віри.
Другий собор – перший Константинопольський (Царгородський) – скликали в 381 році проти лжевчення колишнього єпископа-арианина Македонія, який відкидав Божество третьої Особи Святої Трійці – Святого Духа, стверджуючи, що це не Бог, а якась створена “службова” сила на зразок ангелів.
150 єпископів, серед яких були канонізовані згодом Григорій Богослов, Григорій Ніський, Мелетій Антіохійський, Амфілохій Іконійський, Кирило Єрусалимський, засудили і відкинули єресь Македонія, затвердили догмат про рівність і єдиносущіє Бога Духа Святого з Богом Отцем і Богом Сином і доповнили Символ Віри ще п’ятьма членами: про Святого Духа, про Церкву, про таїнства, про воскресіння мертвих і життя наступного століття.
Але 36 македоніанських єпископів з новою редакцією Символу Віри не погодилися і покинули собор, залишившись при своїй думці.
Третій, Ефеський собор довелося зібрати через конфлікт між Константинопольським патріархом Несторієм і святителем Кирилом Олександрійським. Несторій стверджував, що Пресвята Діва Марія народила людину, тільки згодом сприйняв Божественну природу, і пропонував іменувати її на Богородицею, а Христородицею.
200 єпископів, з’їхавшись в 431 році в місто Ефес, з самого початку розділилися на два табори – Антіохійська і Олександрійська делегації навіть засідали в різних місцях. В результаті Антиохійська делегація визнала ерітіком святого Кирила, а Олександрійська – Несторія. Тут втрутився імператор, наказав Кирила заарештувати, і йому довелося бігти в Єгипет до коптів.
Тільки в 433 році тривалу суперечку було вирішено Погоджувальним сповіданням – документом, що засудив єресь Несторія і постановив: сповідувати Ісуса Христа досконалим Богом і досконалою Людиною, а Пресвяту Діву Марію – Богородицею. Собор затвердив Нікеоцаргородськмй Символ Віри і суворо заборонив робити в ньому які б то не було зміни й доповнення.
Четвертий, Халкідонський собор був скликаний в жовтні 451 року в місті, на місці якого тепер розташований найдавніший район Стамбула Кадикей, щоб розібратися у лжевченні архимандрита одного з константинопольських монастирів Євтихія, який відкидав в Ісусі Христі людську природу. Це лжевчення отримало назву “монофізитство”, а його послідовники – монофізитами.
Собор, в якому брали участь 650 єпископів, єресь Євтихія засудив і визначив, що Ісус Христос є істинний Бог і істинна людина: при втіленні (народженні від Діви Марії) Божество і людство поєдналося в Ньому, як єдиній Особі, “несліянно і незмінно” (проти Євтихія), “нероздільно і нерозлучно” (проти Несторія).
П’ятий собор – другий Константинопольський – скликали в 553 році за ініціативою імператора Юстиніана I через суперечки між послідовниками Несторія та Євтихія.
165 єпископів повторили засудження єресі Несторія і Євтихія, а заодно засудили вчення про “предіснування людських душ” пресвітера Орігена, філософію Платона і безліч інших філософських і богословських відхилень від канонічного віровчення, а також їх авторів і прихильників.
Шостий собор – третій Константинопольський – скликаний в 680 році проти лжевчення монофелітів, які визнавали в Ісусі Христі хоч і два єства – Бога і людини, – але тільки одну Божественну волю, голосами 170 єпископів цю єресь засудив і роз’яснив: людська воля Христа просто покірна Його Божественній волі.
Сьомий – останній Вселенський собор – стоїть окремо: він був скликаний майже через 100 років після шостого з зовсім іншою проблемою: його завданням було покласти край іконоборству.
Читайте також
