РОЗКЛАД БОГОСЛУЖІНЬ НА КВІТЕНЬ
Свята Православна Церква, як чадолюбна мати, не відразу вводить нас у суворий Великий Піст, знаючи, що без належної підготовки людина може розчаруватися і зневіритися в будь-якій, навіть благій, справі. Тому перед Чотиридесятницею Устав відводить три підготовчі тижні, або седмиці, для поступової підготовки душі людини до постового подвигу. Неділя про митаря і фарисея дає початок першому із них.
Літургія цієї неділі є сполучною ланкою між річним і великопісним службовим кругом. На Богослужінні звучатиме особливе євангельське читання — притча про митаря і фарисея (Лк. 18, 10-14). Але уже й хід Служби Божої за наповненням дещо відрізнятиметься від щонедільних відправ.
Загалом, богослужіння недільного дня поки ще не дуже сильно відрізняється від звичайного. Для пробудження почуття покаяння за гріхи, Церква у підготовчі седмиці співає на недільних утренях, починаючи з Тижня (Неділі) про митаря і фарисея і закінчуючи п’ятим тижнем Посту, перед каноном зворушливі стихири «Покаяния отверзи ми двери, Жизнодавче…», «На спасения стези настави мя, Богородице…», «Множество содеянных мною лютых…». У підготовчі седмиці, на недільній всенічній після полієлею, Церква оплакує духовний полон християн співом 136-го псалма: «На реках Вавилонских…».
В основу першої стихири — «Покаяния отверзи ми двери, Жизнодавче…» — покладена притча про митаря: з неї взято порівняння для зображення покаянного почуття. В основі другої пісні — «На спасения стези настави мя, Богородице…» — лежить притча про блудного сина. В основі третьої — «Множество содеянных мною лютых…» — пророкування Спасителя про Страшний Суд.
«Слава Отцу и Сыну и Святому Духу: Покаяния отверзи ми двери, Жизнодавче, утренюет бо дух мой ко храму святому Твоему, храм носяй телесный весь осквернен; но яко Щедр очисти благоутробною Твоею милостию.
И ныне и присно и во веки веков, аминь: На спасения стези настави мя, Богородице, студными бо окалях душу грехми и в лености все житие мое иждих; но Твоими молитвами избави мя от всякия нечистоты.
Помилуй мя, Боже, по велицей милости Твоей и по множеству щедрот Твоих очисти беззаконие мое!
Множество содеянных мною лютых помышляя окаянный, трепещу страшнаго дне суднаго, но надеяся на милость благоутробия Твоего, яко Давид вопию Ти: помилуй мя, Боже, по велицей Твоей милости!» — це єдиний піснеспів, що об’єднує період підготовки до Великого посту і сам піст, уперше прозвучавши в Неділю про митаря і фарисея. Ми чутимемо його на кожній недільній всенічній (вечірнє богослужіння в суботу ввечері) аж до п’ятої Неділі Великого посту, або Неділі преподобної Марії Єгипетської.
На початку вечірньої як частина основного циклу стихир, перед співом гімну «Свете Тихий» звучить коротка полум’яна стихира, що фактично складається з двох закликів: «Не помолимся фарисейски, братие <…> Смирим себе пред Богом…». Устав вимагає співати цю стихиру двічі, тим самим, підкреслюючи її важливість. Друга стихира змістовніша і докладніша. Фарисей, «тщеславием побеждаем», віддається багатослівній похвальбі і красномовству. Преподобний Андрій Критський у своєму каноні, що буде читатися в першу седмицю Великого посту, влучно характеризує пишномовну манеру мови фарисея: «Сей же величашеся вопия: «Боже благодарю Тя!» – и прочие безумные глаголы». Про митаря сказано, що він «ничтоже вещав». Звучить це досить дивно, оскільки з Євангелія ми знаємо, що митар повторював: «Боже, очисти мя грешнаго!» Уже в словах наступної фрази: «В сих воздыханиих утверди мя, Христе Боже…» – ми бачимо відповідь на цю загадку. Автор стихири і тут підкреслює різницю в манері молитви митаря і фарисея.
Молитва митаря — не мовлення, а зітхання. Це саме та молитва, якої ми повинні навчитися, щоб разом із митарем «сподобиться дарований», а не «лишиться благих», як фарисей. Таким чином, із перших рядків своєї книги преподобний Феодор Студит і його брат святитель Іосиф, архієпископ Солунський, укладачі Тріоді, дають нам урок смиренної постової молитви.
У наступній стихирі «Вседержителю Господи» нам дають ще один, предметний урок — про силу покаянних сліз, окрім притчі про митаря і фарисея, відсилаючи нас ще до двох біблійних епізодів. Попри те, що в тексті стихири перед нами постає слізна покаянна молитва «митаря», образ фарисея невідступно присутній в кожній зі згадуваних ситуацій. Єзекія, бувши смертельно хворим (4Цар., 20), своїм слізним покаянням умилостивив Господа, і Він, його «от врат смертных возведоша», дарував йому 15 років життя і добробуту його царству. Однак Єзекія сам незабаром звернувся до фарисейського марнославства, посіяв згубне зерно, сходи якого привели до знищення іудейського царства і вавилонського полону всього єврейського народу.
У цьому — грізне попередження для всіх нас: слізне покаяння — не натхненний порив, а постійна праця, інакше в будь-який момент, самі того не підозрюючи, ми з митаря перетворюємося у фарисея, з усіма супутніми такому станові духовними небезпеками. Як нагадування про це Церква встановила, що молитва митаря є найпершою молитвою кожного нашого ранку. Інший епізод, про який нагадує нам текст стихири — слізне покаяння грішниці в Лк. 7, 36-50. Свідком обмивання сльозами ніг Спасителя був фарисей, у будинку якого знаходився Христос. Фарисей був негостинним і засуджував у помислах і жінку, і Христа. Господь же прийняв покаяння грішниці і «грешную от многолетних согрешений избавил».
Перед молитвою «Ныне отпущаеши» звучить ще одна стихира покаянної тематики, остання на вечірній — «Отягченныма очима моима». Значущість цієї стихири в тому, що зі свідків біблійних подій, котрі трапилися в далекі часи, вона перетворює нас у безпосередніх учасників покаянної слізної молитви, що підноситься прямо зараз, у даний момент. Ця стихира служить містком до піснеспіву утрені «Покаяния отверзи ми двери», що є лейтмотивом усього Великого посту.
З цього дня Пісна Тріодь стає настільною книгою священнослужителів і тих, хто несе послух на кліросі. Через натхненні слова особливих богослужбових текстів Церква вчить, що для порятунку недостатньо одних тільки власних праведних зовнішніх учинків (хоча вони, безумовно, необхідні), але для кожної людини необхідно щире смирення, покаяння і любов до ближнього, нехай, навіть, він буде і найбільшим грішником.
Матеріал підготовлений прес-службою Рівненської єпархії.
Читайте також
