Мануїл, Савел і Ісмаїл були рідними братами. Вони походили з родини знатного перса-язичника, але були виховані матір’ю-християнкою. Досягнувши зрілого віку, брати були зараховані до війська царя Адамундара. Згодом їх було направлено до імператора Юліана з дипломатичною місією для мирних переговорів у прикордонних справах.
Їх прийняли з пошаною, однак під час язичницького свята в Халкідоні брати відмовилися брати участь у ритуалах, що викликало гнів імператора. За відмову зректися християнської віри мучеників піддали жорстоким тортурам, після чого їх було обезголовлено. Шанування святих братів розпочалося невдовзі після їхньої смерті. У 395 році імператор Феодосій Великий переніс їхні мощі до Константинополя й збудував там храм на їхню честь. Константинопольський патріарх Герман, ще будучи простим ченцем, написав канон святим мученикам.
