РОЗКЛАД БОГОСЛУЖІНЬ НА КВІТЕНЬ
На воскресному Всенічному бдінні у підготовчі неділі великого посту (неділю про блудного сина, м’ясопусну та сиропусну) аж до початку Великого посту, Церква призначає співати Псалом 136 «На ріках Вавилонських».
Він співається на додаток до звичайних урочистих і прославляючих Бога псалмів 134 («Хваліть Ім’я Господнє») і 135 («Ісповідуйтеся Господеві, бо Благий»), але до них за своїм змістом не має жодного відношення. Більше того, він містить жорстокі слова…для чого він співається в храмі Божому?…тай ще у такий торжественний момент богослужіння – під час Полієлею?
Псалом «На ріках Вавилонських» є наступним по порядку в Псалтирі. Але за своїм змістом він різко відрізняється від двох попередніх псалмів.
Цей псалом – яскрава коротка історична новела про один з моментів життя древніх євреїв.
Текст псалма переносить нас в VI століття до Р.Х. Це був час незліченних бід юдейського народу. Вавилоняни вторглися на територію юдейського царства, розграбували і знищили повністю Єрусалим. Також був розграбований і зруйнований Храм Бога юдейського – тоді єдиний на землі храм, де покланялися Істинному Богу.
Десятки тисяч юдеїв, як заможних, відомих, так і простих людей, були відведені до вавилонського полону. Народ втратив релігію, а значить і коріння. Люди страждали з голоду й убогості. Вони були у відчаї.
«Відкинув Господь жертовник Свій, відвернув серце Своє від святилища Свого, віддав до рук ворогів стіни палаців його; Виснажилися від сліз очі мої, хвилюються у мені нутрощі мої, виливається на землю печінка моя від загибелі дочки народу мого, коли діти і немовлята вмирають від голоду посеред міських вулиць» (Плач Єр. 2, 7,11). Здавалося, що надії на збереження єдності народу і повернення додому вже немає. Ніхто не міг знати, що через 50 років Вавілонське царство впаде, а персидський цар Кир Великий милостиво дозволить юдеям повернутися додому і розпочати відбудовувати місто і Храм.
Ключ до розуміння псалма полягає в тому, що розповідь ведеться в минулому часі. Полон закінчився. Люди повертаються додому. Можна собі уявити, як біля вогню старець, який пережив всі тягарі вавилонського полону, співає своїм дітям і онукам:
На ріках вавилонських, там ми сиділи і плакали,
коли згадували Сион наш.
На вербах посеред нього повісили ми арфи наші…
Місце дії – «ріки вавилонські» – ріки Тигр і Євфрат з тисячами притоків і проритих за багато віків каналів. Купка виснажених і бідно одягнених людей переховується від чужих очей в чагарниках верболозу на березі невеликої річки або каналу. У них відібрали абсолютно все, залишивши їм лише ганчір’я, для того, щоб прикрити наготу. Єдиною пам’яттю про Батьківщину у них залишилися музичні інструменти, які для загарбників не мали жодної цінності. Шанобливо зберігаючи від вологи і пошкоджень свої киннори (проста арфа із декількома струнами з жил тварин, традиційна у євреїв), вони не поклали їх на землю, а обережно повісили на гілки дерев. Всі вони засмучені, багато з них плаче. Причиною тому є недавній випадок:
Там бо питали нас
про слова пісень полонителі наші, що знали про наш спів:
«Заспівайте нам пісень сионських»
Вавилонські конвоїри, супроводжуючи юдеїв, мабуть, на певну роботу, звернулися до них із, загалом, звичайним проханням: заспівати щось з їхніх народних пісень, щоб веселіше було йти. Вони навіть не могли уявити, яку бурю емоцій викличе у полонених це прохання. Але народні пісні юдеїв були тісно пов’язані з вірою в Бога і Богослужінням. Тому співати їх не на святому місці було б кощунством:
Як же нам співати пісню Господню на землі чужій?
Якщо забуду тебе, Єрусалиме, нехай буде забута правиця моя.
Нехай плилипне язик мій до гортані моєї,
Якщо не пом’яну тебе і коли не поставлю Єрусалим початком радості моєї.
Ймовірно, за відмову співати, люди понесли певне тілесне покарання, але воно їх не збентежило. Вони дають клятву, що приймуть і ще більші біди (параліч правої руки, відсихання язика), у випадку якщо вони забудуть Батьківщину. У основі будь-якої радості (а спів – це радість) повинна бути думка про Бога. Для євреїв же думка про Бога була міцно пов’язана з думкою про рідне місто Єрусалим. Спогади про нещасну Батьківщину приводять юдеїв до гніву і крику про помсту ворогам:
Пом’яни, Господи, синів Едомських, що в день єрусалимський кричали:
Руйнуйте його до останку.
Дочко Вавилону, окаянна,
Блаженний той, хто відплатить тобі за все, що ти заподіяла нам.
Блаженний, хто візьме і розіб’є дітей твоїх об камінь.
Чому перший крик не про вавилонян, як про безпосередніх ворогів, а про ідумеїв («синів Едомських»)? Ідумєї – найближчі родичі ізраїльтян. Вони були нащадками Ісава, рідного брата Якова-Ізраїля. Благополуччя ізраїльтян завжди було предметом заздрості для ідумеїв. Вони завжди прагнули взяти активну участь в будь-яких ворожих нападах на Юдейське та Ізраїльське царства. Біблія зберегла для нас свідчення, що під час захоплення Єрусалиму вавилонянами саме ідумеї спалили Храм (2 Ездр., 4, 45).
Церква розповідає цю історію нам саме в період підготовки до Великого Посту не просто як урок древньої історії. Вавилон був могутнім і розвиненим містом, в якому було все найкраще, що міг запропонувати Древній світ. З точки зору багатьох народів жити у Вавилоні було привілеєм. Але з Біблії ми знаємо, що причиною цієї могутності і розвиненості вавилонської цивілізації було постійне протиборство Богу Істинному. Саме тому в Біблії Вавилон символізує надмірну і гріховну прихильність до благ світу цього, яка віддаляє нас від Бога. Більшість сучасних людей опиняються наче у вавилонському полоні, які є поневоленими матеріальними досягненнями цивілізації. Нас, християн, Спаситель звільнив від цього «вавилонського полону». Ми уподібнюємося древнім юдеям, які повернулися на розвалини рідного міста, яке їм тільки належить відбудувати протягом довгих років важкої праці. Так само і нас очікує важна і довга робота з відновлення Єрусалиму і Храму наших душі і тіла, зруйнованих гріхом.
Один з важливих уроків псалма полягає в тому, що не можна молитися (тобто «співати пісню Гоподню»), знаходячись «на землі чужій» (тобто будучи поглиненими прив’язаністю до благ цивілізації). Саме тому піст, як стриманість, настільки тісно пов’язаний з молитвою.
Ще один важливий урок, що поміщений в останньому рядку псалма. Він є наче підсумком всьому. У своєму буквальному, історичному сенсі цей рядок жахливий і жорстокий. Він описує варварські методи ведення війни, які практикувалися у древньому світі (4 Цар. 8, 12; Ос. 10, 14; Наум. 3, 10). Але для нас, християн, є важливим духовний зміст цього рядка: із гріхом треба боротися в самому зародку, коли він виявляється ще тільки в помислах і прихованих бажаннях. Саме вони є «дітьми», младенцями «дочки вавилонської». Тому щасливим є той, хто зможе зловити їх в собі і розбити об камінь, тобто покаятися в них, перш ніж помисли-младенці розгоряться і виростуть до рівня гріховних вчинків і пристрастей. А Камінь цей є Свята Церква і Господь наш Ісус Христос (Мф., 16, 18; 1 Петр2, 6-8; Рим. 9, 33; 1 Кор 10, 4).
Юрій і Олена Підіпригори
Джерело: Правмир
Читайте також
