12 січня Православна Церква вшановує памʼять Пророка Давида Псалмоспівця, цар Ізраїльський. Святий цар і пророк Давид був восьмим, останнім сином старійшини міста Віфлеєму. У молодому віці Давид пас стада батька. Під час дозвілля він вправлявся в співі і грі на гуслях.
Цю здатність від Бога до цього мистецтва він звернув на служіння Богові: оспівував премудрість і добрість Царя Небесного. У вісімнадцять років святий Давид прославився і заслужив загальну любов народу. На землю Ізраїлеву напали филистимляни. Велетень Голіаф викликав на поєдинок ізраїльтянина. Давид, який приніс на поле битви їжу братам-воїнам, без зброї переміг Голіафа. Камінь, влучно випущений Давидом із пращі, ударив велетня в лоб з такою силою, що Голіаф упав і не встав.
Саул, цар Ізраїля, поставив Давида тисячником. На цій посаді Давид чинив у всіх справах розсудливо. Цим він заслужив ще більшу любов народу. Саул знав пророцтво про те, що Господь відбере від нього царство і віддасть іншому. У Давиді він бачив свого наступника, і це дратувало його. Тому Саул став шукати смерті Давида. До своєї смерті цар переслідував Давида, але Бог рятував свого обранця. Після смерті Саула Давид став царем Ізраїльської держави. Мудро керував країною новий цар.
Він дбав про догоджання Богу і користь для народу. Ізраїль ставав могутньою державою. Свій дар піснеспіву він використовував для виховання у своєму народі духу віри та благочестя, любові до вітчизни та інших чеснот. У роки випробувань, з особливим міркуванням вникаючи в шляхи Промислу, Давид виливав перед Богом свою глибоку скорботу свою і просив Його допомоги.
Водночас нерідко від зображення власних страждань гнаний псалмоспівець у пророчому дусі переносився в співах своїх у віддалене майбутнє і споглядав страждання Христа, Спасителя світу. Богонатхненні твори Давида згодом було зібрано в одну книгу Псалмів, або Псалтир. Із роду царя Давида походила Пресвята Богородиця.
