РОЗКЛАД БОГОСЛУЖІНЬ НА КВІТЕНЬ
Святий великомученик Димитрій Солунський був сином римського проконсула у Фессалоніках (сучасні Салоніки, слов’янська назва — Солунь). Батько й мати святого Димитрія були таємними християнами.
Починалося третє століття християнства. Римська влада, яка насаджувала язичництво, посилювала гоніння на тих, хто сповідував Христову віру. В потаємних покоях свого будинку батьки святого Димитрія влаштували домову церкву, де хлопчика охрестили й наставляли у християнській вірі. Після досягнення Димитрієм повноліття імператор Галерій Максиміан викликав юнака до себе і, переконавшись у його освіченості та військово-адміністративних здібностях, призначив проконсулом Фессалонікійської області замість його померлого батька.
На молодого воєводу було покладено два важливих обов’язки
По-перше, він мав захищати місто від набігів варварів (варто зазначити, що серед племен варварів, що загрожували Римській імперії, не останнє місце посідали наші пращури — слов’яни, які охоче селилися на Фессалонікійському півострові; існує навіть думка, що батьки святого Димитрія мали слов’янське походження). По-друге — знищувати християн та їхнє вчення.
Імператор недвозначно висловив свою волю щодо християн: «Віддавай на смерть кожного, хто прикликає ім’я Розп’ятого». Призначаючи Димитрія проконсулом, імператор навіть не підозрював, яку широку дорогу для подвигів він відкриває таємному подвижникові.
Отримавши призначення, Димитрій повернувся до Фессалонік і відразу ж перед усіма сповідав Господа Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і карати християн, він відкрито почав навчати християнства мешканців міста й викорінювати язичницькі звичаї та ідолопоклонство. Автор житія святого, Симеон Метафраст, зазначає, що своїм ревним просвітницьким служінням Димитрій став для Фессалонік «другим апостолом Павлом», адже саме «апостол народів» створив колись у цьому місті першу християнську громаду. Святому Димитрію Господь судив наслідувати апостола і мученицькою смертю.
Коли імператор дізнався, що новопризначений проконсул Фессалонік — християнин…
і що він багатьох римських підданих навернув до християнства, його гніву не було меж. Повертаючись із походу до Причорномор’я, імператор, бажаючи розправитися із солунськими християнами, вирішив вести армію через Фессалоніки. Дізнавшись про це, святий Димитрій завчасно звелів своєму вірному слузі Луппу роздати все майно вбогим, сказавши при цьому: «Розділи багатство земне між ними — будемо шукати для себе багатства небесного». Сам же великомученик Димитрій почав постувати й молитися, готуючись до мученицької смерті.
Коли імператор увійшов до міста і покликав до себе Димитрія, воєвода без страху визнав себе християнином і викрив неправдивість і суєтність римського язичництва.
Максиміан наказав кинути сповідника до в’язниці
Там святому явився Ангел, який втішав його і зміцнював у подвигу. Тим часом імператор насолоджувався гладіаторським видовищем, спостерігаючи, як його улюблений борець, германець на ім’я Лій, кидав на списи воїнів переможених ним християн. Один сміливий юнак-християнин на ім’я Нестор, учень святого Димитрія, прийшов до в’язниці й просив свого наставника благословити його на двобій із варваром. Димитрій благословив його і, по молитвах святого, Несторові вдалося перемогти Лія і скинути його на списи — так само, як він кидав християн. Розлючений імператор наказав стратити святого мученика Нестора (пам’ять його святкується 27 жовтня / 9 листопада) і послав стражників до в’язниці — вбити списами Димитрія, який благословив Нестора на двобій.
На світанку 26 жовтня 306 року в темницю, де був ув’язнений святий, прийшли воїни і вбили його, простромивши списами. Вірний слуга Димитрія Лупп зібрав на рушник кров свого господаря, і, знявши з його руки імператорський перстень — знак високого достоїнства, — намочив його в крові святого. Цим перснем та іншими речами, освяченими кров’ю мученика, святий Лупп почав зцілювати недужих. За це його схопили і стратили за наказом імператора.
Тіло великомученика Димитрія викинули на поживу диким звірям, але солунські християни забрали його й таємно поховали. За часів правління святого рівноапостольного Константина (306—337) над могилою святого Димитрія було побудовано церкву. Сто років потому, коли на місці старої церкви було вирішено звести нову, будівничі віднайшли нетлінні мощі святого мученика
З VII століття від мощів святого починає точитися благовонне миро, через що відтоді в церковній традиції святий отримує найменування Мироточивого. Кілька разів віруючі намагалися перенести його святі мощі або їхні часточки до Константинополя. Але святий Димитрій щоразу в чудесний спосіб виявляв свою волю, показуючи, що хоче залишитися покровителем і захисником рідних Фессалонік. Багато разів війська слов’ян-язичників, підходячи до Солуні, бачили на міських стінах світлого юнака, який обходив стіни. Своїм грізним виглядом він викликав у них жах, і вони відступали від міста. Може саме через це греки вважали святого Димитрія переважно слов’янським святим. Так чи інакше, ім’я святого Димитрія Солунського почало особливо вшановуватися серед слов’янських народів, після того як вони просвітилися світлом євангельської істини.
Перші ж сторінки руського літопису пов’язані з іменем святого великомученика. Літописець повідомляє, що, коли Віщий Олег розгромив греків біля стін Константинополя (907), «злякалися греки й говорили: це не Олега, а святого Димитрія послано на нас Богом».
З кінця X століття, одразу ж після Хрещення Русі, почалося і церковне вшанування святого на Русі
У 70-х роках XI століття було засновано в Києві Димитріївський монастир, відомий нині як Михайлівський Золотоверхий. Обитель було збудовано сином Ярослава Мудрого, великим князем Ізяславом, який у хрещенні отримав ім’я Димитрій (+1078). Мозаїчна ікона святого Димитрія Солунського із собору Димитріївського монастиря збереглася донині й зараз перебуває в Державній Третяковській галереї. У 1194—1197 роках великий князь Володимирський Всеволод III Велике Гніздо, у хрещенні Димитрій, «звів церкву чудову на дворі своєму, на честь святого мученика Димитрія, і прикрасив її гарно іконами та письмом» (тобто фресками).
Димитріївський собор і нині є окрасою древнього Володимира. Чудотворна ікона святого Димитрія Солунського з іконостаса собору також зберігається у Третяковській галереї. Вона написана на дошці від домовини святого великомученика, яку принесли в 1197 році з Солуні до Володимира. Одне з найцінніших зображень святого — фреска на стовпі Володимирського Успенського собору, написана преподобним іноком-іконописцем Андрієм Рубльовим.
Святого Димитрія шанували і в роду святого Олександра Невського, який назвав свого старшого сина на честь святого великомученика. Молодший же його син, святий благовірний князь Даниїл Московський (+1303), у 1280-х роках звів на честь святого великомученика Димитрія в Москві храм, який став першим кам’яним храмом Московського Кремля. Пізніше, в 1326 році, за князя Івана Кадити, цей храм було розібрано, а на його місці побудували Успенський собор.
Пам’ять святого Димитрія Солунського на Русі з прадавніх часів пов’язувалася з воїнським подвигом, патріотизмом і захистом Вітчизни
Руські воїни завжди вірили, що вони перебувають під особливим заступництвом святого великомученика Димитрія.
У духовному досвіді Руської Православної Церкви шанування святого великомученика Димитрія Солунського тісно пов’язане з пам’яттю захисника Вітчизни та Церкви великого князя Димитрія Донського (+1389). «Слово про житіє та про кончину великого князя Димитрія Івановича, царя руського», написане в 1393 році, як і інші древні джерела, прославляє його як святого. Сам же князь Димитрій дуже шанував святого великомученика Димитрія. У 1380 році, напередодні Куликовської битви, він урочисто переніс із Володимира до Москви головну святиню Володимирського Димитріївського собору — ікону великомученика Димитрія Солунського, написану на дошці від домовини святого. У московському Успенському соборі було зроблено боковий вівтар на честь великомученика Димитрія. На честь воїнів, які загинули в Куликовській битві, було встановлено для загальноцерковного поминання Димитріївську батьківську суботу. Вперше цю панахиду було відправлено в Тройце-Сергієвому монастирі 20 жовтня 1380 року преподобним Сергієм, ігуменом Радонезьким. На ній був присутній сам великий князь Димитрій Донський.
Святого великомученика Димитрія Солунського вшановують і в Україні
Діючі храми, освячені на честь святого, є практично в усіх єпархіях Української Православної Церкви. Тільки у столиці таких храмів декілька: наприклад, у Київському Введенському чоловічому монастирі в нижньому поверсі Введенської церкви є храм, освячений в 1879 році на честь святого.
У Покровському храмі на Пріорці в Києві південний боковий вівтар освячено на честь святих великомучеників Георгія Побідоносця та Димитрія Солунського. Сучасний кам’яний храм тут зведено в 1902—1906 роках на місці дерев’яного Димитріївського храму.
У Свято-Троїцькому соборі на Троєщині на честь великомученика освячено нижній храм.
Святому Димитрію присвячено й найстарішу дерев’яну церкву, що збереглася на території Києва (в Жулянах). Перший храм на цьому місці було зведено в 1715 році монахами Софійського монастиря, якому до 1787 року належало село Жуляни. У 1847 році «через тісноту і старість» церкву розібрали, а на її місці коштом казни звели нову, також дерев’яну, з куполом-маківкою. Ця церква згоріла від удару блискавки в 1859 році. Незабаром після пожежі на честь святого Димитрія було збудовано іншу, теж дерев’яну, церкву, яка існує донині. У 1936 році постановою Київської міськради храм було закрито, дзвони зняли, частину ікон знищили (за винятком тих, які вдалося врятувати парафіянам). У церкві влаштували колгоспний склад. Восени 1941 року, під час нацистської окупації, храм відремонтували і знову почали відправляти богослужіння. Відтоді церква не закривалася.
***
На іконах святого великомученика Димитрія зображають як воїна в лускоподібних латах, зі списом і мечем у руках. На сувої звичайно пишуть молитву, з якою святий Димитрій звертався до Бога, молячись про спасіння рідної Солуні: «Господи, не згуби місто й людей. Якщо місто врятуєш і людей — з ними і я врятуюся, якщо ж погубиш — з ними і я загину».
Житіє святого взято з видання «Святий великомученик Димитрій Мироточивий, Солунський»
Читайте також
