24 БЕРЕЗНЯ – ПАМ’ЯТЬ ПРЕПОДОБНОГО ОЛЕКСІЯ ГОЛОСІЇВСЬКОГО
Святий Благовірний великий князь страстотерпець Ігор Чернігівський і Київський († 1147), у хрещенні Георгій, у чернецтві Гавриїл (у схимі Ігнатій), був сином чернігівського князя Олега Святославича.
Святий Благовірний Великий князь Ігор був сином чернігівського князя Олега Святославовича, який був онуком великого Київського князя Ярослава Мудрого. Після смерті свого брата Всеволода Ольговича, який був київським князем, вступив на київський престол, але княжити йому судилося недовго – лише 12 днів.
Міжусобиці у Русі. Ікона середини XV століття
Середина XII ст. – це час розквіту князівських міжусобиць й загострення боротьби за князювання у Києві між двома князівськими групами: Мстиславичами й Ольговичами. Між собою вони були близькими родичами – правнуками Ярослава Мудрого. Мстиславичі називалися за ім’ям свого батька — Великого князя Мстислава (1132), сина Володимира Мономаха (звідси й інша назва — Мономаховичі). Ольговичами називалися в честь князя Олега Святославовича (1115).
Він вступив на Київський престол у 1146 році, після смерті свого брата Всеволода. Не прихильні до роду Ольговичів кияни видали його Ізяславу Мстиславовичу, князю Переяславському.
Захопленого в полон князя було вкинуто в так званий «поруб» – будинок без даху та вікон. Там полонений князь Ігор важко захворів. Він звернувся до Ізяслава зі словами: «Давно і в самому щасті хотів я посвятити душу свою Богу. Сьогодні в ув’язненні та при дверях домовини, чи можу бажати іншого?» Князь Ізяслав відповів йому: «Ти вільний, але відпускаю тебе лише через хворобу».
Благовірного князя Ігоря віднесли до келії й там лежав він 8 днів майже мертвий. Великий князь Ізяслав повелів Переяславському Єпископу Євфимію постригти Ігоря в схиму. На подив усім чернець Гавриїл (князь Ігор) повністю одужав й проводив своє чернече життя в Київському Cвято-Феодорівському монастирі.
Список ікони Божої Матері «Ігорівська»
В той же час брат Ігоря, Чернігівський князь Святослав, бажав помститись за брата, а тому Великий князь Ізяслав почав збиратись проти нього війною. Кияни, дізнавшись про його наміри, зібрались на віче й підтримали князя, проте хтось сказав: “Ми й раді йти, але згадайте, що ворог князя і народу Ігор не у в’язниці сидить, а живе спокійно в монастирі Святого Федора. Уб’ємо його й тоді підемо на Чернігів”.
19 вересня 1147 року у Києві спалахнуло повстання проти Ізяслава Мстиславовича, організоване братом Ігоря — князем Святославом Ольговичем. Бажаючи помститися всьому роду Ольговичів, київське віче ухвалило розправитися із князем-ченцем. Митрополит, духівництво й князь, який правив у Києві, Ізяслав Мстиславич й особливо його брат князь Володимир намагалися зупинити киян. Але юрба увірвалася в храм під час святої літургії і схопила Ігоря, який молився перед іконою Божої Матері, й потягла його на розправу.
Князь Володимир спробував урятувати родича, забравши його до свого двору й замкнувши ворота. Але озвіріла юрба виламала ворота й убила святого князя Ігоря. Жорстокість юрби була настільки велика, що мертве тіло страждальця і далі продовжували бити. Його тіло волочили до Десятинної церкви, кинули там на віз, відвезли й «повалили на торгу». Коли ввечері того ж дня тіло блаженного Ігоря було перенесено в церкву святого Михайла (за деякими даними, в Новгородицьку божницю), «Бог виявив над ним знамення велике, запалилися свічі всі над ним у церкві тій». Наступного ранку святого страждальця було поховано в монастирі святого Симеона.
При гробі святого Ігоря почалися чудеса. 1150 року мощі князя за сприяння брата Святослава перевезено до Чернігова та покладено у Спасо-Преображенському соборі. Ігорівська ікона Божої Матері, перед якою мав звичай молитися Ігор, стала згодом однією з видатних святинь Києво-Печерської лаври і зберігалася в Успенському соборі.
Незабаром, збагнувши, що відбулось вбивство невинної людини, через ненависть до його роду. Ігоря дуже швидко почали шанувати як святого та як мученика.
Ігумен Феодорівського монастиря Ананія поховав його в монастирі святого Симеона. 5 червня 1150 року його прославлені благодатними проявами мощі були перенесені до Чернігова князем Святославом Ольговичем і покладені в Спаському соборі.
Житіє і страждання святого князя Ігоря поміщено в Степенній книзі. Ікона Богородиці, перед якою він молився в останні хвилини свого життя, перебувала у Великій церкві Києво-Печерської лаврі з ім’ям «Ігорівська». В «Іконописному оригіналі» говориться, що святий князь Ігор «зростом був середній і сухий, смагляве обличчя, волосся за звичаєм, як піп, носив довге, борода ж вузька й мала. Старанно статути чернечі зберігав».
19 вересня відзначається його мученицька смерть, а 18 червня перенесення мощей та прославлення.
Читайте також
