
14 квітня 2023 року, на парафії Різдва Христового звершено послідування Царських Часів та відслужена особлива вечірня з виносом Плащаниці.
Вершина та серце церковного року — тридення від Страсної П’ятниці до світлої Пасхи. Цими днями Православна Церква молитовно переживає центральні події історії нашого спасіння: перехід Сина Божого від Хреста через зішестя у пекло до Воскресіння з мертвих. Ісуса Христа було розіп’ято напередодні єврейської пасхи, а воскрес Він у перший день після суботи, який у деяких мовах згодом дістав назви дня воскресного. У пасхальні дні християни не тільки згадують головні події з життя Ісуса Христа. Ми також святкуємо і наш перехід від рабства гріху до свободи дітей Божих та водночас від смерті до воскресіння та справжнього життя.
Вранці Великої П’ятниці в храмі на честь Трьох Святителів нашої парафії духовенство звершило послідування Царських часів.
Вони називаються так тому, що у Візантії на них приходив імператор, який зазвичай часи пропускав. На кожному з Царських часів читаються особливі псалми, старозавітне пророцтво, Апостол і Євангеліє — по черзі на кожному часі з кожного євангеліста.
Після Царських часів настоятель храму, благочинний Першого Дарницького благочиння протоієрей Василій Біляк звершив вечірню.
На службі було прочитане пророцтво Ісаї про страждаючого Месію, який “виправдає гріхи багатьох та понесе їх на Собі”. Апостольське читання з послання до Коринтян, що говорить про значення Хреста Христового: “Слово про Хрест для тих, хто гине, є безглуздя, а для нас, що спасаються, є сила Божа”. Євангельське читання про страждання та смерть Спасителя складане з розповідей різних євангелістів.
Наприкінці вечірні з вівтаря вбула винесена та покладена на середині храму Плащаниця.
Символічно це означає зняття тіла Ісуса з Хреста та його поховання. Плащаниця — це великого розміру плат, на якому зображене покладене у гроб тіло Спасителя. Спочатку до богослужбового вжитку в Візантії увійшов “воздух” – прямокутний покров для Святих Дарів, яким покривали Євангеліє під час процесії входу. А сам термін “плащаниця” увійшов до слов’янських книг тільки з кінця XVI століття.
Після винесення Плащаниці перед нею духовенство прочитало канон “на плач Пресвятої Богородиці” авторства Симеона Логофета.