РОЗКЛАД БОГОСЛУЖІНЬ НА КВІТЕНЬ
Бог скрізь з тобою, де б ти не був – скрізь буде підтримка та втіха. У стражданнях, у вигнанні, у вошивому бараку на холодній нарі треба зустрітися з великим одкровенням – Бог і тут. «У в’язниці Христос», – ця золота фраза переказувалася з вуст у вуста і несла втіху.
Смщч. Онуфрій Гагалюк у листі про Божий промисл писав духовним чадам: «Як радо усвідомлювати, улюблені, що всемогутній Бог і Творець неосяжних світів, не цурається нас грішних, але близький до нас, Він приглядає з висоти на нас убогих і озлоблених гріхами. Так, Бог не є якесь абстрактне Hачало. Він живий особистий Бог Отець, Бог Син та Бог Дух Святий. Господь Бог недалеко від кожного з нас, говорить великий Апостол Павло (Дії 17:27)».
Щоб знайти сенс у складні часи, треба відкинути все тимчасове, все пов’язане з емоцією і тваринними інстинктами і дивитися Вічності в очі. Згадуються слова сщмч. Миколи Тохтуєва, сказані в обличчя слідчому: «Якщо розглянути глибше, по-християнськи, то ви нам не вороги, а наші рятівники – ви заганяєте нас у Царство Небесне, а ми того зрозуміти не хочемо. Ми, як завзяті бики, ухилитися хочемо від страждань: адже Бог дав нам таку владу, щоб вона очищала нас, адже ми, як то кажуть, заїлися. Хіба Христос так заповідав нам жити? Та ні, і сто разів ні, і тому треба стегати нас, і дужче стегати, щоб ми схаменулися. Якщо ми самі не можемо, то Бог так влаштував, що ви насильно нас тягнете в Царство слави, і тому вам треба тільки дякувати».
Вічне – єдине на потребу. Вічне – це єдине, що варте боротьби на смерть. Тільки так за брамою смерті можна побачити Бога. Сщмч. Онуфрій Одеський писав: «Гоніння – хрест, покладений на нас Самим Богом. І треба нести його, бути вірним обов’язку своєму навіть до смерті. Не озиратися назад або по сторонах з похмурим виглядом, а сміливо вперед іти, віддавшись на милість Божу, як каже Спаситель: “Ніхто, хто поклав руку свою на плуг і озирається, не благонадійний для Царства Божого” (Лк. 9, 62)».
Але як у звичайних обставинах зрозуміти, що те. Що з тобою відбувається, є воля Божа? Давайте подивимося на приклад сщмч. Кирила (Смирнова). В одному з листів він міркує про те, що час заслання затягнувся за непередбаченими від нього не залежними обставинами: «Паспорта я все ще не отримав з тієї причини, що у домоуправління немає печатки, і буде вона не раніше, ніж через місяць. Без такої печатки анкетний лист недійсний. Затримка така не без Божої волі. Мабуть, треба побути тут і почекати». Іншим разом, коли влада не дозволила йому вирушити до патріархії після смерті сщсп. Патріарха Тихона Господь послав йому сон, який переказав сщмч. Серафим (Звездинський): «Бачив я сон: стою на березі бурхливої річки, а мені треба слідувати нею. Раптом величезна крижина перегородила шлях. Мабуть, мені зараз закрито шлях… що буде, Богу відомо».
Здавалося, що можливо краще, ніж організувати вибори патріарха, рятувати Церкву, але Бог велів терпіти.
У будь-якому випробуванні треба пам’ятати, що не дає Бог більше, ніж винесеш і знає Бог, яку користь можеш придбати в цьому випробуванні. Зло не вічно царюватиме на землі. Сщмч. Онуфрій Одеський міркуючи про розп’яття Христа писав: «Здавалося, злість і ненависть ворогів Спасителя наситилися сповна ганьбою і смертю Боголюдини… І що ж? Виявилося, що всьому цьому давно вже визначили бути рука Божа і рада Божа! І ненависть книжників, і Іудина зрада, і смерть Месії на хресті, і все, що сталося зі Спасителем, було наперед передбачено у старозавітних книгах… Що ж це означає, що ніщо на землі і в усьому світі не відбувається без волі Божої, а відбувається лише те, що допускає Господь, бо Бог є Владика всього».
У дні гонінь терпіти доводилося не лише людям, а й святим та святиням. У народній пам’яті залишилося свідчення живого зв’язку неба та землі. Йосип Фудель згадував, що коли почали розкривати мощі, старець Олексій Зосимовський дуже страждав із цього приводу і багато молився, дивуючись – чому Господь допускає таку справу? Якось увечері, коли він став на молитву, поряд з ним став преподобний Сергій Радонезький і сказав: «Молися три дні і постись, і після цього я покажу тобі те, що потрібно». На третій день преподобний сказав: «Коли піддаються такому випробуванню живі люди, то необхідно, щоб піддавалися й останки людей померлих».
Ось думка часів гонінь – все небо трудиться за нас, коли в скорботах ми служимо Христу.
Треба неослабно пам’ятати, що несемо хрест, що в посланих випробуваннях є сенс, а отже, така воля Божа. Потрібно завжди молитися. Бог береже нас. Сщмч. Онуфрій Одеський називав заблудлими тих, хто глузує з віруючих, коли вони хрестяться і закликають Божу милість, вирушаючи в дорогу потягом, пароплавом чи трамваєм: «Ви насміхаєтеся над християнами, жалюгідні люди. І навіть не підозрюєте, що саме завдяки вірі та молитві цих християн і ви спокійно їдете. А що саме віруючі і благочестиві люди зберігають міста і села і життя людське, а люди невіруючі і розпусні приречені на загибель, – можна бачити зі страти содомлян і гомоpян від Господа. Заради праведного Лота і його сімейства Господь зберігав невіруючих і розпусних людей Содома і Гомори, і тільки тоді послав вогонь з неба, коли вивів Лота і його сімейство з цих міст. Через десять праведних Господь зберігав життя невіруючих цілого селища (Буття 18:16–20)». Новомученик закликає всіх віруючих пам’ятати, що є Бог, Який все бачить: «У дні широкого розлиття невіри і появи різних нахабних розколоучень і єретиків, коли віра в зневажанні і приниженні зовнішньому – особливо втішною є ця християнська істина, що над усіма є Недремне око, що Господь піклується про нас; не тільки про весь світ взагалі, а й персонально, про кожного з нас. Волосся з людської голови не падає без волі Божої. Отже, Господь бачить всю розпусту, безбожність і відпадання від Церкви. І Він може покласти межу цьому, бо Господь є Владика неба та землі (Мф. 28:18)».
Як це не парадоксально, але усвідомлене розуміння волі Божої буде тоді, коли ми дякуватимо випробуванням. Сщмч. Петро Звєрєв, що заслання на безлюдний Соловецький острів називав «пустелею», був щиро вдячний за підтримку: «Поки живий і здоровий… Бадьорий духом, підкоряюся волі Господній, яка мене не залишає скорботами і випробуваннями… Не слабніть у молитвах і доброчинстві, нехай сподобимося у свій час милості Господньої… Віддаю вас усіх Господу і Його Пречистій Матері». Коли він шосте Різдво поспіль зустрічав у таборах, все одно рядки листа починалися з хвали: «Слава Богу за все, що довелося мені за цей час пережити і переживати. Цього разу якось особливо сумно і скорботно я зустрів і проводжу свята… Але все це треба терпіти. Ну що робити? Не так живи, як хочеться, а як Бог велить».
Великі плоди укладені у кожному випробуванні: духовне зростання, вдосконалення, перемога над тлінним і коштовність нетлінного. Дай Господи силу побачити Тебе.
Читайте також
