ВИХОВАНЦІ НЕДІЛЬНОЇ ШКОЛИ ВІДВІДАЛИ КИТАЄВУ ПУСТИНЬ

21 січня 2017 року, з благословення настоятеля парафії на честь Різдва Христового благочинного Першого Дарницького благочиння протоієрея Василія Біляка вихованці недільної школи звершили паломництво до Свято-Троїцького чоловічого монастиря «Китаєва пустинь».

В паломницькій поїздці взяли участь вихованці середньої та старшої групи нашої недільної школи.

На території Свято-Троїцького монастиря екскурсовод Володимир розповів дітям про історію обителі її храми та святих які там подвизалися, а також провів до святинь які там зберігаються.

На згадку про відвідини Китаєвої пустині вихованці отримали в подарунок іконки преподобної Досифеї Київської.

Після відвідин монастиря, вихованці направилися в Китаївський парк де покаталися на санчатах та влаштували трапезу біля вогнища.

Історична довідка

Засвідчена документами історія обителі починається з 1716 року, і вже з цього ж століття Китаїв зажив слави київського Афону (тобто тихого, затишного місця), ставши місцем паломництва. Найвідомішими з китаївських старців (подвижників-ченців) були Досифей і Феофіл.

До кінця XIX століття остаточно склався архітектурний ансамбль монастирського подвір’я, яке мало форму шестикутника. До нього увійшли цегляна Троїцька церква (1763–1768), зведена лаврським будівничим Степаном Ковніром, 45-метрова дзвіниця, трапезна з церквами Дванадцяти апостолів і Трьох російських святителів — Петра, Олексія та Іони, будинок настоятеля, братський корпус, двоповерховий дім для старих священнослужителів, келійні корпуси та цегляна огорожа з економічною брамою. З 1898 року на території господарчого двору діяв лаврський свічний завод. До нового корпусу богодільні 1904 р. прибудовано церкву св. Серафима Саровського. У розбудові монастиря брали участь славетні київські зодчі Андрій Меленський, Володимир Ніколаєв та інші.

Ще з кінця XVIII століття Китаїв стає популярним місцем відпочинку. Серед найвідоміших китаївських дачників слід відзначити Григорія Сковороду, Миколу Лисенка, Михайла Грушевського. Звідси почався творчий шлях славетного тенора Івана Козловського.

У 1920-ті роки храми продовжували діяти, але сама пустинь ченцям вже не належала: у келіях розмістилася дитяча колонія, частина споруд використовувалася сільськогосподарськими закладами. 1930 року пустинь було остаточно ліквідовано, територію та будівлі передано Всесоюзному дослідному інституту плодового та ягідного господарства, організованому Володимиром Симиренком (з 1954 року — Український НДІ садівництва). Дзвіницю розібрали в 1932 році, інші споруди сильно постраждали під час Другої світової війни. Після війни у пустині розміщувалися Республіканський навчально-виробничий комбінат бджільництва і Український науково-дослідний інститут захисту рослин.

Після реставрації на початку 1990-х років Троїцьку церкву як парафіяльну було передано УПЦ МП (1992) разом з відремонтованою трапезною з келіями. У 1994 році відродилося монастирське життя. Першим начальником відновленого скиту став архімандрит Пафнутій (Россоха, у схимі Феофіл; 1929–1996). Після археологічних досліджень 1993–1994 років було впорядковано печери, де освячено храм в ім’я св. Досифея. З 1996 року обитель має статус самостійного монастиря.

[Слайдшоу]